Відсутність фактичних даних → треба використовувати нормативні, проєктні та нормативно-економічні розрахунки.
Необхідність врахувати витрати на НДДКР, встановлення і наладку, пробний випуск, навчання персоналу.
Вищий ступінь невизначеності: використовують декілька варіантів (консервативний, базовий, оптимістичний) або аналіз чутливості.
Нормативний (за нормами витрат) — складові розраховують за технічними нормами на матеріали, час роботи тощо. Підходить при наявності технічної документації.
Калькуляція за елементами витрат — матеріали, зарплата, амортизація, відрахування, енергія тощо.
Стандартна/нормативна собівартість (standard costing) — закладають стандартні норми і потім порівнюють фактичні після випуску.
Калькуляція повного виткового циклу (full costing) — враховує виробничі + адміністративні + збутові + частку НДДКР і запускових витрат.
Activity-Based Costing (ABC) — для складних виробів з великою кількістю операцій — розподіл накладних за діяльностями.
Кошторисний підхід — для індивідуальних/проектних виробів (будівництво, великі одноразові вироби).
Визначити об’єкт калькулювання: одиниця продукції, типова партія, або річний обсяг.
Зібрати вихідні дані:
технічна документація, технологічні карти, норми витрат;
нормативи трудовитрат на операцію;
специфікація матеріалів із кількостями й цінами;
параметри обладнання (витрата енергії, час роботи, амортизація);
планові обсяги випуску (Q).
Скласти перелік статей калькуляції (мінімум): матеріали, основна зарплата, додаткова зарплата, відрахування, енергія, змінні накладні, фіксовані накладні, амортизація, НДДКР (частка), витрати на запуск/пусконалагодження, контроль якості, втрати/брак, адміністративні та збутові витрати.
Розрахувати планові (нормативні) суми для кожної статті:
Матеріали: кількість × ціна; + втрати/талони на брак.
Зарплата: норма часу × тарифна ставка; + доплати.
Амортизація: частка вартості обладнання, що припадає на продукцію (за час роботи/обсяги).
НДДКР і запуск: розподілити на передбачений обсяг продукції (або включити як окрема стаття на партію).
Підсумувати виробничі витрати → виробнича собівартість партії.
Додати адміністративні й збутові витрати → повна собівартість.
Умова (проект): планують випустити 1 000 одиниць нової деталі. Дані (нормативи/кошторис):
Матеріали на одиницю — 80 грн;
Час праці на одиницю — 0,5 люд.-год; тариф — 120 грн/год → зарплата на од. = 60 грн;
Змінні накладні на од. = 15 грн;
Фіксовані накладні на партію = 10 000 грн;
НДДКР (розробка) = 30 000 грн (розподілити на перший рік/партію 1 000 од.);
Адміністративні + збут = 8 000 грн на партію.
Розрахунок:
Матеріали всього = 80 × 1000 = 80 000 грн.
Зарплата = 60 × 1000 = 60 000 грн.
Змінні накладні = 15 × 1000 = 15 000 грн.
Фіксовані накладні = 10 000 грн.
НДДКР на партію = 30 000 грн.
Виробничі витрати = 80 000 + 60 000 + 15 000 + 10 000 = 165 000 грн.
Повна собівартість партії = 165 000 + 30 000 (НДДКР) + 8 000 (адм./збут) = 203 000 грн.
Собівартість одиниці = 203 000 / 1 000 = 203,00 грн.
(Якщо є очікуваний брак 5% → придатні = 950 од. → собівартість одиниці = 203 000 / 950 ≈ 213,68 грн.)
Невизначеність цін постачальників (їх треба фіксувати або закладати запас).
Витрати на освоєння і випробування (часто великі на початку).
Сезонність і планований обсяг — значно впливають на розподіл фіксованих витрат.
Технологічні ризики і можливі втрати (брак, дефекти).
Потреба у додаткових сертифікаціях чи випробуваннях.
Не врахували витрати на НДДКР/запуск → недооцінка собівартості.
Нерозподіл фіксованих витрат при малій стартовій партії.
Ігнорування браку на випробувальному етапі.
Використання усереднених цін без аналізу постачальників.
Не зробили сценаріїв — не врахували ризики.